БЕРЕГ ЭТОТ И ТОТ. МЕЖДУ НИМИ РЕКА МОЕЙ ЖИЗНИ
І знову дні руді та бурі, такі щасливі та сумні! Ми не обернемо на бурі свої ридання і пісні. Невже не згине доля клята, щоб не казали вже про нас, що ми наївні, як телята, у цей важкий грозовий час!? Невже не можна, мій народе, усім сказать, що ти є ти, що страшно нам на … Читать далее
З дерев опадає убрання, і вітер у сурму гука. Покірна краса умирання, чому ти мені так близька? І осінь, і дим над рікою… О земле, подібна пісням, чому я всім серцем з тобою, немов умираю я сам?! Неначе зорі погасання, коли у сльозах небеса, покірна краса умирання, осіння прощальна краса.
Коли потяг у даль загуркоче, пригадаються знову мені дзвін гітари у місячні ночі, поцілунки й жоржини сумні… Шум акацій… Посьолок і гони… Ми на гору йдемо через гать… А внизу пролітають вагони, і колеса у тьмі цокотять… Той садок, і закохані зори, і огні з‑під опущених вій- Од проміння і тіней узори на дорозі й … Читать далее
Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі, промінь морями заллє золотий річку, і верби, і кручі… Будем іти ми з тобою тоді в ніжному вітрі до рання, вип’ю я очі твої молоді, повні туману кохання… Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як і завжди, незмінно… В тебе і губи, і брови твої, як у … Читать далее
Маленьким хлопчиком додому у полі йшов я в шумі трав і у гніздечку кам’яному сорокопутика спіймав. Тримав я міцно пташеня те, й на мене зорили з руки його лякливі оченята, немов чорненькі ягідки. Над ним сіяла синь квітчаста і птиць лунав щасливий спів… Невже навіки волі щастя він у долоні загубив? І стиснув серце жаль … Читать далее
Николай Гумилев родился 15 апреля 1886 года в Кронштадте. Его отец служил корабельным врачом, а мать происходила из старинного дворянского рода Львовых. Детство будущего поэта прошло в Царском Селе. Но на лето семья проводила в Рязанской губернии. В 1894 году Гумилев поступил в гимназию. Но учиться ему не нравилось. Он часто получал плохие оценки, а в 1900 году его даже оставили на второй год В октябре 1905 года вышел первый поэтический сборник Николая Гумилева — «Путь … Читать далее
Так долго лгала мне за картою карта, Что я уж не мог опьяниться вином. Холодные звезды тревожного марта Бледнели одна за другой за окном. В холодном безумье, в тревожном азарте Я чувствовал, будто игра эта — сон. «Весь банк,- закричал,- покрываю я в карте!» И карта убита, и я побежден. Я вышел на воздух. Рассветные … Читать далее
Я спал, и смыла пена белая Меня с родного корабля, И в черных водах, помертвелая, Открылась мне моя земля. Она полна конями быстрыми И красным золотом пещер, Но ночью вспыхивают искрами Глаза блуждающих пантер. Там травы славятся узорами И реки словно зеркала, Но рощи полны мандрагорами, Цветами ужаса и зла. На синевато-белом мраморе Я высоко … Читать далее
Однообразные мелькают Всё с той же болью дни мои, Как будто розы опадают И умирают соловьи. Но и она печальна тоже, Мне приказавшая любовь, И под ее атласной кожей Бежит отравленная кровь. И если я живу на свете, То лишь из-за одной мечты: Мы оба, как слепые дети, Пойдем на горные хребты, Туда, где бродят … Читать далее
Прекрасно в нас влюбленное вино И добрый хлеб, что в печь для нас садится, И женщина, которою дано, Сперва измучившись, нам насладиться. Но что нам делать с розовой зарей Над холодеющими небесами, Где тишина и неземной покой, Что делать нам с бессмертными стихами? Ни съесть, ни выпить, ни поцеловать. Мгновение бежит неудержимо, И мы ломаем … Читать далее